Метою мого дослідження є ознайомлення і вивчення досягнень гончарного промислу на прикладі керамістів м. Василькова Київської обл., зокрема, відомих керамістів династії Денисенків, які налічують сім поколінь гончарів. Навчаючись у 9 класі та займаючись у гуртку «Юний етнограф», я зацікавився історією родини Денисенків.  Васильківськоий майоліковий завод, на якому працювали Денисенки,  займав провідне місце у розвитку гончарного виробництва не тільки в Україні, а й в Радянському Союзі та за його межами. Михайло Іванович Денисенко запровадив нові технології гончарного виробництва в Україні, очолив школу високого гончарного мистецтва. Сергій Михайлович, син відомого гончаря, продовжує традиції свого батька, сьогодні працює в галузі монументальної кераміки. Григорій Павлович Денисенко — майстер гончарної справи, з любов’ю відтворював на полотні, кераміці історичні події українського народу. Мудрі повчання  батька Григорія, одного з найпотужніших майстрів гончарства, розпису та дрібної глиняної пластики другої половини ХХ століття, сьогодні відображає донька  Леся Денисенко-Єременко, майстриня гончарної справи й художньої кераміки. Династія Денисенків зробила вагомий внесок у розвиток гончарства не тільки в Україні, а й у світі. Завдяки гончарному мистецтву простежується тісний зв’язок між прадавньою культурою і сьогоденням. Зоя Володимирівна Предко, молода майстриня, мешканка  м. Василькова, продовжує гончарну справу родини Денисенків, майстерно поєднуючи традиційні технології з авангардом.

Останнім часом спостерігалася тенденція занепаду  гончарного промислу, я сподіваюся, що результат даного  дослідження  буде своєрідним  внеском  до відродження національного гончарного мистецтва України, в цьому і полягає актуальність моєї  дослідницької роботи.

1.     Бутник-Сіверський. „Українське радянське народне мистецтво”.1967р.

2. Данченко.Л.„Кераміка Михайла Денисенка”. Видавництво Україна.    1978р.№36,с.24.

3.      Лісниченко М. „Святе Володимира місто”. 1998р.,с.34.

4.      Прядка В. „Народне мистецтво”. Видавництво Україна.2000р.,№1,2.

5.      Шевчук А. „Українська образотворчість: пошуки істини”. м. Київ. 2007 р.,  с. 160.

6.      Шевчук А. „Образотворчі оксюморони ліричної душі”. Київ. 2008 р. №12.

7.      Наумко В. „Культура і побут населення України”. Київ. 1993 р., с. 86.

8.     Університет історії АН УРСР. „Історія міст і сіл Української СРСР, Київська область”. 1971 р., с.249

Метою дослідження було виявлено традиції гончарного мистецтва у м. Василькові на прикладі династії гончарів Денисенків та розглянуто їх творчий доробок.

Історичні відомості щодо розвитку Васильківської кераміки та творчого шляху родини Денисенків подані вірно та відповідають дійсності.

Тему розкрито стисло, влучно, речення побудовані відповідно вимогам сучасної української мови.

Матеріал добре ілюстрований, відчувається щира змістовність автора в розкритті теми, яка є актуальною не тільки для міста Василькова, а взагалі для українського декоративно-прикладного мистецтва.

Побажання: хотілося б доповнити ще роботою про родину художників-керамістів Протор’євих, які працювали в той же час, що й Денисенки та зробили також вагомий внесок у розвиток васильківської майоліки.

Викладач кафедри художніх виробів з кераміки 

та скульптури Київського державного інституту 

декоравно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука, 

аспірантка Львівської національної академії мистецтв.

З.В.Предко.