У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина - вишивка.

Вишивка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

            Вишивка - поширений вид декоративного й ужиткового мистецтва. В якому узори та зображення виконуються вручну, або способом на різних тканинах, шкірі, та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, коштовними камінцями тощо.

             Однією із історичних та культурних надбань історії Василькова э вишивка та майстрині, які прославляли Васильків далеко за його межами. Під час пошукової  експедиції, по крихтах в тиші архівів та бібліотек, поїздках по рідному краю, у зустрічах з людьми збиралися пошукові матеріали. З пошукових матеріалів найбільш уживаними в побуті та обрядах і мали, до того ж, ще й велике містичне значення вишивані сорочки та рушники.

            

             На Васильківщині характер вишивки, вибір тих або інших орнаментальних мотивів, колірного вирішення залежали від призначення одягу, соціальних умов. Вишивка розташовувалася у місцях, зумовлених загальною композицією виробу, його кроєм, підкреслюючи і виявляючи його самобутність.

    Вишивкам Васильківщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок - білий, коралово-червоний, відтінений чорний . Вишиванням у Василькові здавна займалися жінки, що з покоління в покоління передавали саме типові , саме яскраві зразки орнаменту, кольору , техніки вишивання. Передаючи характерні ознаки місцевості, вишивки відрізняються одна від одної орнаментом, технікою виконання і гамою кольорів. 

   Під час пошукової дослідницької роботи я познайомилася з історією життя Народної майстрині з вишивки Беатріче Флоріанівни Лівої, зібрала зразки вишивки Васильківського району кінця ХІХ століття – початку ХХ століття.

               З давніх-давен і рушники, і вишивані сорочки називали оберегами. Вони пройшли крізь віки і нині символізують чистоту почуттів, глибину безмежної любові до всіх, хто не черствіє душею. Так, наприклад, вишитий рушник брали у дорогу, щоб вона була щасливою, брали також на полювання, сподіваючись на успіх. Його вішали в хатах, вірячи, що біда омине. Вишивали на них квіти , птахів та тварин, зображення яких мало своє індивідуальне значення. Вишиваючи, кожна господиня вклала у своє творіння якийсь зміст. Рушник у васильківських родинах, щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. А вишиванка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепло материнських рук. Крім поширеного символу «дерево життя», який зображається стилізовано у формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як «виноград» - символ добробуту,щасливого одруження, «барвінок» - символ кохання.

                                             ЛІТЕРАТУРА

1.Гасюк О.О., Степан М.Т. 

Художнє вишивання. Альбом. - К.: Вища школа, 1982. – 240 с.

2.Знаки. 155 стародавніх українських вишивок (упорядник Тетяна Островська ). – К.: «Соняшник», 1992. – 72 с.

3.Знахарчук - Чугай Р.В.  

Українська народна вишивка. К.: Наукова думка, 1988. – 192 с.

4.Комарова Л. Вишивки Київщини переджовтневого часу // НТЕ. – 1963. - №1. –С 86-90.

5.Історія українського мистецтва: В 6-ти т. – К.: Голов. Ред.. УРЕ, 1966-1988. – Т. 1-6.

Васильківськамайстриня БеатрічеФлоріанівна Лівапочесна громадянка міста Васильків,

 керівник гуртка обласного будинкупіонерів (нині ЦДЮТ)

у власноруч вишитій сорочці (1982рік)

 90 – річна Дерев’янко Оксана  Кузьмівна увласноруч вишитій дівочій сорочці.